Читати книгу - "Пісні про любов і вічність (збірник)"

З туману і мряки вулиць опинитися в теплому готелику було вершиною моїх сподівань. Я й не зауважив, як, справді, крок за кроком, у Варанасі почали збуватися всі мої найзаповітніші мріяння: я зустрів Чарлі, у мене з’явилися їжа та пристановисько, я знову серед знайомих мені, нормальних людей, до яких я звик і яких розумів.

Я ще не знав, якою довгою виявиться ця ніч у ґестхаузі.

Ми піднялися на четвертий поверх тісного гостинного дому. Справді, як сказав сьогодні Луї, випадковостей не буває – всі номери були в один ряд – 26-й Зав’є і Маріци, 27-й Луї та Бобо і наш 28-й.

– Так що, збираймося за п’ять хвилин у нас – на порцію радості на ніч? – гукнув Луї.

– Я пас, – віднікувався Зав’є, але Луї та Бобо так напосіли на нього, що вмовили, врешті, залишитися на пару сигарет. На нашому поверсі була зручна тераска зі столиком, де можна було сісти великою компанією. Поки хлопці шумно здійснювали якісь приготування, Маріца стояла біля перил балкону, курила і про щось розмовляла з Чарлі.

– Мені з ним так складно, – жалілася вона. Лячна дорога варанаськими нетрями протверезила її. – Зав’є вічно чогось від мене хоче, всім незадоволений. Я кажу: може, тобі дешевше купити собі повію, якщо я потрібна тобі тільки для сексу?

– Угу, – кивав Чарлі.

Маріца зиркала на Чарлі, перевіряючи, чи той її розуміє, і розказувала довгу історію своїх стосунків з Зав’є, починаючи від того, як вони познайомилися на вечірці у спільного приятеля і як вони то розходилися, то сходилися знову ось уже впродовж восьми років, та так і не було ясно, вийде в них щось, чи ні. Зав’є не хотів сім’ї, він думав про роботу і мандри, а Маріца казала, що вона ладна переспати з кимось стороннім, аби в неї була дитина, тому що це у неї в крові. Вона без цього ніяк.

Вони довго стояли так, і туман з-над ріки огортав їх, пробирав мене до кісток, а я все не наважувався відійти від Чарлі, щоб той не розтанув, наче паморочний сон.

– Твій пес такий вірний, – звернула увагу Маріца. – Не відступає від тебе ні на крок!

На терасі з’явився Луї.

– Ну, що, народе? Вмажмося? У нас уже все готово. – Луї зробив звабливі рухи бровами до Маріци. – А, чорт, комарі кляті. – Він убив на собі кілька кровосисів, які обсіли його, тільки-но він вийшов на сире повітря.

– Як там Зав’є? – відповіла Маріца запитанням на запитання.

– Готовий. Твоя черга, крихітко…

– Без мене, – виставила вперед руки Маріца, і браслети на її руках задзвеніли. – Гриби, марки – що завгодно, але цієї гидоти я пробувати не збираюсь.

– Ґуру? – звернувся він до Чарлі.

– Ні, – Чарлі виглядав збентеженим.

– Ну о’кей, голуб’ята. Тоді тримайте за нас п’ястуки, три смажені курочки вже несуться до храму Касі Вішванатга![60] Ом намах Шивая! – з цими словами Луї зник у коридорі, й вузький прохід знову затих, наче увібрав у нічну тишу всі звуки, які пролунали, мовби нічого й не було. Я ще раз відчув присутність духів – вони обступали нас, намагалися торкнутися, та не могли, і все, що я міг, це тільки чути їх голоси і жадібний шепіт. Я відчував, що вони були голодні.

Мені стало лячно, а ще – закортіло подивитися, що роблять хлопці у кімнаті. Вони залишили відчиненими двері, вочевидь, рятуючись від задухи, що спирала дихання. Вологі запахи згарищ уже стали майже звичним атрибутом перебування у Варанасі. Я поцокотів кігтями по лінолеуму коридора і зазирнув досередини. Там, при запаленій свічці, сидів Луї. На ложці він виварював якусь речовину, тримаючи її над вогником. Бобо лежав поперек двох ліжок, що займали майже все місце в номері, й пахкотів люлькою, випускаючи ротом клубки ядучого диму. Над ліжками висіла картина – Шива, з тризубцем у руках, несеться верхи на білому бикові.

Кімната вся пропахла димом марихуани. Бобо закашлявся, аж йому виступили сльози.

– Ох і кусюча ж. – Він піднявся з ліжка і нахилився до Луї. – Слухай, мені половину.

Волосся падало Луї на обличчя. Я подивувався, наскільки зосередженим і зібраним виглядав цей чоловік, набираючи в шприц коричневу рідину.

– Гаразд, – сказав той, вибиваючи бульбашки зі шприца, – Тобі половину. А що скаже наш містер знаменитість? У вас там, мабуть, на телебаченні, продукт ще той?

– Мені повний, – відрізав Зав’є. Вигляд у нього був відсутній, ніби він чи то спав, чи то перебував у якомусь трансі. Він відсторонено слідкував за операціями, які проробляв Луї, потираючи одною рукою іншу, наче йому було холодно. На обличчі в нього була якась задума.

– Як скажеш, містере суперзірко, – весело відповів Луї. – Бобо, дай-но затягнутись хапочку! Підставляй руку!

– Я сам, – відповів Зав’є і, взявши до рук запропонованого шприца, вколов його собі кудись у живіт, нижче пояса.

Я скавульнув, і Зав’є встиг глянути на мене. Я побачив, що в цей момент він зрозумів – я теж бачу, теж даю собі звіт, що він робить – і в його очах спалахнуло чи благання, чи то сором. А потім погляд його заволокла м’яка, солодка, сонна хтивість, яку зазвичай можна підгледіти тільки в дуже розумних людей, зайнятих чимось ганебним і звиклих приховувати це. Він витяг шприц і лише сказав:

– Ох… – і шприц вилетів у нього з рук на підлогу, а голова безвільно повисла на шиї.

Я скавульнув вдруге, відчуваючи щось лихе.

– Тепер ти, друже – сказав Луї Бобо, і той витягнув йому руку, а сам відвернувся.

– Ти чого?! Боїшся?

– Давай уже швидше, – відказав Бобо, не дивлячись.

Поршень шприца знову опустився до дна, і Бобо осів на ліжко.

– Оце так… Слухай…

– Зараз-зараз, – сказав Луї, готуючи собі третю порцію. Врешті, задоволено подивившись на неї, він востаннє затягнувся люлькою з гашем і ввів собі ін’єкцію у кров.

Я скавульнув утретє, від болю в серці й страху; Луї, що сидів на кріслі, звалився зі стільця, навіть не витягнувши шприца з вени. Його тіло почало битися у конвульсіях, і ротом пішла піна.

Я вискочив із кімнати в коридор і вибіг на тераску. Маріца та Чарлі ще стояли там.

– Мені не хочеться мати справу з такими чоловіками, як Зав’є, розумієш, Чарлі? Вони всі зараз як діти. Здається, наче дорослі, але поводяться, наче підлітки. Мені не хочеться бути їм мамою чи сестрою. Мені хочеться, щоби біля мене був зрілий чоловік, який щось знає про це життя, Чарлі! Ти розумієш? –